Сонат народилася в Чикаго в єврейський родині, навчалася в Європі, отримала в Лондоні докторський ступінь з європейської єврейської історії, викладала в університеті, а потім з чоловіком переїхала в Вашингтон, де й продовжила академічну діяльність. Ніщо, здавалося б, не провіщало родині Бірнекерів дистилерської кар'єри.
Але 2007 року вони постали перед вибором: купити собі нарешті дім у Ді-Сі та жити далі як жилося або зайнятися чимось іншим, бо «як жилося» обом піднабридло. Зважаючи на високі ціни на нерухомість, обрали друге — переїхали з немовлям у Чикаго в батьківський дім Хартів, а зекономлені гроші витратили на… обладнання для майбутньої дистилерії, в якої ще не було назви. В неї не було й приміщення, а головне — не було дозволу від державних органів. З 1880-х років у Чикаго не відкривалося жодної дистилерії, а останнє оновлення законів Іллінойсу в цій царині сталося аж в 1934 році. Станом на 2008 рік, навіть отримавши ліцензію на запуск крафтової гуральні, виробнику було заборонено проводити в себе екскурсії, дегустації та займатися роздрібним продажем. Він міг виробляти алкоголь, але не міг мати жодного контакту з кінцевим споживачем.
На щастя Бірнекерів, це був час, коли в країні для крафтових дистилерів почали віяти вітри змін. Ще не потужні — Сонат самій довелося зануритися у вивчення законів штатів, щоб сформулювати пропозиції щодо їх змін — але вони вже віяли: її підтримали один сенатор, один представник палати представників штату та один олдермен із Чикаго, які разом змогли проштовхнути прийняття правок до застарілого закону. Процес зайняв трохи менше року. Зі слів Сонат, якщо знаєш, як працює система в Іллінойсі, то розумієш, що це дуже швидко. В американців, до речі, є з цього приводу прислів’я: «Дві речі, які краще не бачити, як роблять: закони та ковбаса».
Так Бірнекери отримали першу за два сторіччя ліцензію на гуральництво в Чикаго та змогли нарешті перейти до будівництва. Поки Сонат міняла закони штату, Роберт отримував фахову освіту в Європі та витягував родинні секрети зі свого діда-дистилера.
Мідний перегінний куб об’ємом 5000 л, а до нього й колону, він, звісно, теж замовив в Європі — у німецької фірми Kothe, американським дистриб’ютором якої Бірнекери стали згодом.
Серед приміщень, які Бірнекери розглядали під гуральню, була стара фабрика — така велика, що вони спочатку думали відмовитися через її площу. Фабрика була геть пуста, за винятком єдиного приладу — зарядки для тягових акумуляторів навантажувачів. Старезна зарядка справно працювала, але сюрприз був не в цьому — її було зроблено давно неіснуючою фірмою, що колись належала прадіду Сонат, Еммануїлу Левенгерцу на прізвисько Коваль.
Прізвисько він отримав після того, як зовсім молодим, в перші роки XX століття, проміняв рідний Відень на Чикаго, де й заснував компанію з виробництва акумуляторів. Якийсь час знайомі вважали, що йому бракує клепки: «Залишити Відень? Це ж центр Всесвіту!» А він відповідав: «Європа — це минуле. Тепер все крутиться навколо Америки». Коли час підтвердив мудрість його рішення, він й отримав прізвисько Коваль, бо на їдиші це означає те саме, що й українською, а всі євреї родом з Австрії знали німецьке прислів’я: Jeder ist seines Glückes Schmied (Кожен сам коваль свого щастя).
Роберт одразу ж згадав, що прізвище його австрійського діда-дистилера — саме Шмідт, тобто «коваль» німецькою. І так була знайдена назва нової гуральні. А перший навантажувач на дистилерії ще багато років заряджали прадідусевим пристроєм.
По-перше, їм допомогло те, що Сонат була ініціатором й автором створення ліцензії крафтових дистилерів в Іллінойсі і через це отримала купу позитивної преси. По-друге, Бірнекери одразу вирішили не повторювати за іншими, а створити власний стиль віскі. Для цього вони почали використовувати «альтернативні зернові культури», такі як овес і просо, — це допомогло Koval здобути визнання як «лідерів альтернативної зернової сцени», за версією Wine Enthusiast та інших видань. Бірнекери також були одними з перших виробників віскі, хто використовував при дистиляції тільки «серце», без частки «хвостів», що контрастувало із загальноприйнятою в галузі практикою. І ніколи не купляли спирти в інших дистилерій, щоб робити віскі під своїм брендом.
Завзятість, професіоналізм і трохи удачі зробили свою справу — сьогодні Koval продається в усіх 50 штатах (а це дійсно велике досягнення для крафтового виробника, зважаючи на вкрай специфічну систему дистрибуції в США) і в 55 країнах світу. Список нагород дистилерії (не тільки за віскі) займає на лаптопі два екрани дрібним шрифтом і вісім — на мобільному.
Всі продукти Koval сертифіковані як органічні та кошерні. Якщо вам цього замало, то ми вже прям й не знаємо, чого ж вам ще треба!
Поки що ми привезли п’ять різновидів віскі Koval (як будете добре купувати — привеземо більше):
Тепер ви знаєте все, що треба, окрім ціни. Але за нею ми пропонуємо вам прогулятися самостійно ось за цим посиланням: https://go.silpo.ua/Bavuyu. Куйте залізо.