Чоловік у зеленому капелюсі — бутлегер сенаторів і конгресменів
У ці самі дні 91 рік тому газета Washington Post опублікувала сповідь головного бутлегера американських політиків, «чоловіка в зеленому капелюсі», Джорджа Кессіді.
Коли 18-та поправка, що вводила в США сухий закон, була ратифікована 16 січня 1919 року, Джордж Кессіді ще воював у Франції. Після повернення з війни йому за станом здоров’я відмовили у відновленні на колишньому місці роботи — кондуктором пенсильванської залізниці, тож прийшлося швидко вигадувати, як годувати сім’ю.
Кар’єрний перехід від залізничного кондуктора до бутлегера Капітолія був стрімким, особливо якщо врахувати, що виріс Кессіді в сім’ї войовничих непитущих. У 1920 році він зустрів друга в респектабельному вашингтонському готелі, який представив його двом конгресменам з південних штатів. Джентльменів цікавила можливість придбати алкоголь. Вже наступного дня Кессіді вручив на Капітолійському пагорбі перші замовлення. Пізніше Кессіді дізнався, що обидва джентльмени голосували за сухий закон. 
Конгресмени познайомили бутлегера зі своїми колегами, і дуже скоро Кессіді, за його словами, «проводив у будівлях офісів Сенату і Палати представників більше часу, ніж більшість законодавців».
Одного разу конгресмен зі штату на Середньому Заході сказав йому: «Джордже, а чи не простіше було б привозити припаси в будівлю великими партіями, а потім вже розподіляти їх зсередини?» Кессіді сказав, що, звичайно ж, простіше, і йому виділили кімнату в будівлі офісу Палати представників. 
Щоб потрапити всередину, клієнт повинен був простукати по дверях спеціальний код. У 1920-ті поліція Капітолія перевіряла тільки сумки і пакети, які люди виносили з будівлі (конгресменів і сенаторів це, звичайно, не стосувалося), коли ж ви заносили щось всередину, вас не перевіряли, тож Кессіді спокійно тягав вечорами у виділену йому кімнатку валізи, повні алкоголю. 
В середньому за день він доставляв по коридорах офісів 20–25 замовлень. Рекордом став день, коли він роздав замовлення 47 клієнтам. Якщо залишався час, Кессіді сідав на галереї у залі засідань і слухав виступи та дебати.
Бізнес йшов повним ходом до 1925 року, коли Кессіді вперше заарештували — постарався хтось із нечисленних непитущих законодавців. У день арешту на Кессіді був зелений фетровий капелюх, через який він і отримав у пресі своє прізвисько. Жоден з клієнтів-високопосадовців не був притягнутий до відповідальності, а сам бутлегер відправився відбувати 90-денний термін в окружній в’язниці. 
Вийшовши на свободу, Кессіді дізнався, що спікер Палати представників, один з тих конгресменів, які не користувалися його послугами (тому що у сім’ї конгресмена був власний виноробний бізнес), ввів спеціальне правило, яке забороняло Кессіді входити в будівлю офісу Палати представників. Джордж навіть не засмутився — він просто переїхав зі своїм складом у сусідню будівлю — офіс Сенату. Кессіді розповідав, що основна різниця між конгресменами і сенаторами полягала в тому, що перші зазвичай спілкувалися з ним безпосередньо, а другі були обережніші і розміщували замовлення через своїх секретарів. 
У 1930 році Кессіді, після року (!) стеження, заарештували вдруге. При затриманні у нього вилучили маленьку чорну книжечку з іменами і номерами офісів сенаторів, конгресменів та їхніх секретарів. Цікаво, що зміст книжечки так ніколи і не став надбанням громадськості, а сама книжечка тихесенько зникла. Кессіді засудили до тюремного ув’язнення, але насправді він жодної ночі не провів у в’язниці. Щоранку він приходив до в’язниці для реєстрації, а ввечері вирушав додому.
У жовтні того самого року «чоловік у зеленому капелюсі» поділився своєю історією з усім світом. З 24 по 28 жовтня в газеті Washington Post щодня на першій сторінці виходили частини статті. Кессіді не назвав жодного імені, але повідомив, що 80% сенаторів і конгресменів, які працювали на Капітолійському пагорбі під час сухого закону, були його клієнтами.
Заключну частину статті газета оприлюднила всього за тиждень до виборів до Конгресу. Вважається, що одкровення Кессіді, які викривали лицемірство законодавців США, обурили простих виборців настільки, що допомогли демократам, котрі виступали проти сухого закону, повернути контроль над Конгресом. 
У 1933 році, після ратифікації 21-ї поправки до Конституції США, сухий закон в країні був скасований і Джордж Кессіді повернувся до життя законослухняного громадянина. Він не розбагатів на бутлегерстві, хоча, за його словами, «заробив достатньо, щоб утримувати сім’ю протягом 10 років». Залишок життя він працював на взуттєвій фабриці в Пенсильванії.
У політиці ж з тих пір нічого не змінилося. Ні в них, ні в нас, ніде. До речі, ми особисто знайомі з барменами, які постачали самогон депутатам Верховної Ради. Тим самим депутатам, які свого часу голосували проти виключення з Адмінкодексу 176-ї статті («Виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення»). Як співала Ширлі Бессі, just a little bit of history repeating.
