Звідки взялась міцність 40%?
За легендою, вигаданою Вільямом Похльобкіним, за стандарт горілки міцністю 40% треба дякувати творцю періодичної таблиці елементів Дмитру Івановичу Менделєєву. Видатний хімік, нібито на замовлення Міністерства фінансів Російської імперії, займався пошуком оптимального складу, рецептури і технології виробництва алкогольних напоїв взагалі і горілки зокрема. І нібито результатом його досліджень став саме 40-процентний водно-спиртовий розчин. 
Однак, як переконливо доводить Борис Родіонов у своїй книзі «Правда і брехня про російську горілку», де він докладно розбирає текст Похльобкіна і звіряє з оригіналами документів, на які той посилався, в реальності все було геть інакше. 
1 січня 1863 року в Російській імперії скасували відкупну систему (за неї приватні особи на чотири роки отримували від держави право контролювати виробництво і продаж алкогольних напоїв в обмін на фіксовану суму, яку вони віддавали в казну) і замінили її акцизною (держава повертала собі монополію на виробництво, залишаючи приватним особам тільки роздрібну торгівлю алкоголем за умови сплати акцизу).
Оскільки розрахунок акцизних зборів ґрунтувався на вмісті безводного спирту в алкогольній продукції, постало питання про вдосконалення методики вимірювання міцності — щоб гроші, не дай боже, не пролітали повз державну скарбницю. Для цього в 1863 році при Міністерстві фінансів організували Комітет для перегляду Положення про питний збір. До технічного відділу Комітету увійшов Д. І. Менделєєв.
Перед Менделєєвим поставили завдання уточнити питомі ваги «різних сортів вина і спирту». Для цього Менделєєв користувався ваговими співвідношеннями води і спирту. Адже вага, на відміну від об’єму, – величина постійна і не залежить від зовнішніх умов, зокрема від температури. Іншими словами, він вивчав виключно фізико-хімічні властивості водно-спиртових розчинів, смакові властивості розчинів його не цікавили. І ні слова в його дисертації «Про з’єднання спирту з водою», яку, на основі виконаної для Комітету роботи, він оприлюднив в 1865 році, немає про будь-які особливі властивості в концентрації 40%. Все це за Менделєєва додумав Вільям Похльобкін.
Але як же тоді з’явився стандарт 40%? Зараз розповімо, не йдіть. До середини XIX століття стандартом міцності в Росії вважалися 38% — типова міцність полугару. З введенням акцизної системи, коли податок обчислювався залежно від міцності, держава була, ясна річ, зацікавлена в її підвищенні. Та й чиновникам при розрахунках було зручніше мати справу з круглими числами. Тож міністр фінансів Рейтерн в 1866 році просто округлив цю цифру і прийняв рішення про те, що міцний алкоголь не може бути слабше за 40%. Виняток було зроблено тільки для декількох областей: «У губерніях Прибалтійській, Західній, Малоросійській, Новоросійській і Бессарабській області, і в Землі Війська Донського, означене пиття, що зберігається в заводських підвалах і оптових складах, повинно мати міцність не нижче сорока п’яти градусів, а при роздрібному його продажу не нижче сорока трьох градусів за спиртометром Траллеса».
Два роки потому, в 1868-му, круглі 40% ввели вже для всіх губерній без винятку. І відтоді 40-градусна міцність вважається для горілки стандартом.
«Ну, гаразд, – скажете ви. – А в інших країнах? Там звідки взялися ці круглі відсотки?» Та, знаєте, в кого як. Візьмемо, наприклад, шотландське віскі. З початку Першої світової війни міністр фінансів Великої Британії і переконаний тверезник Девід Ллойд Джордж неодноразово атакував виробників скотчу проєктами збільшення податків.
На той час левова частка віскі продавалася з міцністю 48,6–44,6%, або, якщо переводити на британські «пруфи», якими тоді найчастіше користувалися, 15–22 underproof (underproof значило менше 100 proof, тобто 85–78 proof). Підвідомчі Ллойду Джорджу комітети постановили в 1915 році, що на дистилеріях, де вироблялися боєприпаси (а це були всі великі дистилерії), щоб мінімізувати загрозу пожежі, віскі має бути міцністю не більше 50 underproof (28,6%). Індустрія обурилася, і міцність підвищили до 42,9% (25 underproof).
1 лютого 1917 року, коли Ллойд Джордж був уже прем’єр-міністром і все таким самим переконаним тверезником, уряд знову атакував індустрію віскі. Згідно з новим законом, віскі можна було продавати міцністю не більше 30 underproof (40%) та не вище 28,6% в зонах виробництва боєприпасів. Заразом уряд заборонив робити ціни вище встановлених.
У кінці війни контроль цін скасували, але в 1920 році знову збільшили акциз і... заборонили підвищувати ціни. Тож розливати віскі міцніше 40% для багатьох виробників стало фінансово нецікаво. Ось так 40% поступово стали стандартом для шотландського віскі.
