Арманьяк — старший брат коньяку
Арманьяк — це найстаріший бренді Франції і старший брат коньяку. Перша письмова згадка про о-де-ві на території Гасконі належить до 1310 року й описує 40 недуг, які лікувала agyue ardente («вогняна вода»). Про бренді з Коньяку вперше згадають лише двома століттями пізніше — в 1549 році.
Історична батьківщина арманьяку — Гасконь. Сьогодні її територія поділена між трьома департаментами: Жер, Ланди, Лот і Гаронна. Субзон арманьяку зі своїми теруарами й апеласьйонами теж три: Нижній Арманьяк (Ба-Арманьяк, 8000 га), Верхній Арманьяк (От-Арманьяк, 6500 га) і Тенарез (500 га). Для порівняння: площа коньячних виноградників — 75 000 га, в 5 разів більше. Субрегіон Коньяк, до речі, звідти недалеко — всього в якихось 300 км.
Для виробництва арманьяку дозволено використовувати 10 сортів білого винограду, але фактично для 99,9% арманьяку використовують всього чотири: Ugni Blanc (~55% площі всіх виноградників), Baco 22a (~35%), Folle Blanche (~5%), Colombard (~5%). Досвідчений читач помітить, що три з цих чотирьох сортів використовуються і у виробництві коньяку.
Вино зброджують до 8–10%. Процес займає в середньому три тижні, кожен сорт винограду ферментують окремо. Перед дистиляцією вино фільтрують, але не сильно, так що дистиляція проходить на осаді.
До XIX століття арманьяк, як і коньяк, дистилювали в традиційних перегінних кубах. Але з тих пір, як в 1818 році був запатентований апарат Вердьє — колона одноразової згонки, арманьяк дедалі частіше почали дистилювати в ньому. Нарешті це стало нормою і апарат Вердьє перейменували на Alambic armagnacais — арманьякський аламбік. Дійшло до того, що будь-які інші перегінні пристрої були заборонені, і тільки в 1972 році, крім арманьякського аламбіка дозволили ще й шарантський аламбік — перегінний куб, в якому дистилюють коньячні спирти. Але на «коньячні» куби сьогодні припадає лише ~5% всього арманьяку.
З 560 незалежних виноградних господарств тільки 40 мають власні перегінні потужності. Більшість користується «пересувними аламбіками» — мідними перегінними колонами на колесах, які підганяють до цистерни з вином, підключають воду, закачують вино, розводять вогонь і починають перегонку. Щоб смак арманьяку був той самий, щороку потрібно викликати один і той самий пересувний аламбік.
В арманьячному аламбіку робиться всього одна перегонка, і міцність дистиляту виходить 52–62%. У шарантському аламбіку (коньячному) — перегонка подвійна, і дистилят виходить міцністю 70–72%. Як і у випадку з коньяком, дистиляція дозволена тільки до 31 березня. Відповідно +1 рік до віку витримуваних арманьяків нараховується кожного 1 квітня.
Бочки використовують із французького дуба. Деревина нових бочок все частіше має походження з Лімузенського лісу (коньячні звідти ж) і все рідше – з Монлезунського, місцевого. За старих часів було навпаки. Арманьячні бочки більше коньячних — 400–420 л, але технологія витримки в них та сама: перші півроку молоді спирти проводять в обпалених нових бочках, а потім їх переливають у старі бочки, де вони можуть залишатися десятиліттями. Потім роблять купажі, зрідка випускають міллезимні (одного року врожаю) і моносортові релізи. Міцність бутильованого напою не може бути нижче 40%. В арманьяк дозволено додавати карамель (Е150), цукор (до 2%) і буазе. Тобто, знову ж таки, все як у коньяку.
Класифікація арманьяку теж подібна до коньячної за одним винятком: VS — мінімум 2 роки, VSOP — 4 роки, Napoléon — 6 років, XO і Hors d’Age — 10 років. Виняток — це присутність у класифікації Blanche d’Armagnac, о-де-ві, невитриманого арманьяку.
Характерною відмінністю арманьяку від коньяку є його різноманітність. Оскільки левову частку виробників арманьяку становлять маленькі господарства, і гігантів, як в коньяку, серед них немає, кожен робить краще за своїм розумінням (в заданих рамках стилю, звичайно). Візьмемо для прикладу марку Veuve Goudoulin з апеласьйону Нижній Арманьяк.
Марка носить ім’я Жанни Меналь Гудулен, вдови шановного Жозефа Гудулена. З 1925 року вона сама керувала маєтком Домен-де-Бігор, а в 1935 році вирішила продавати арманьяк, який до того часу робила для домашніх потреб. Тому що, як казав Джокер, «якщо ти в чомусь добре знаєшся, ніколи не роби це безкоштовно». Бізнес пішов угору, і в 1964 році вона передала керівництво своєму онукові — Крістіану Форе, який залишався у керма до 2009 року, коли він продав фамільне виробництво родині ельзаських дистилерів Мікло. Сьогодні, як і в минулому, Veuve Goudoulin пропонують велику лінійку арманьяків — від 2-річних до 70-річних. Але ми рекомендуємо для першого знайомства звернути увагу на ці два — Reserve (4 роки) і Hors d’Age. Хоча б тому, що вони в нас ще є в наявності. 20-річні вже розкупили.
