Бурбон, Орегон…
Якщо ви поспішаєте: бурбони Trail’s End — це рівень вище середнього, і не треба бути знавцем, щоб це зрозуміти. Trail’s End — це круто, смачно та, з огляду на вік, недорого (серед американських поціновувачів віскі поширена думка, що умовно справедливий цінник вікових бурбонів обчислюється за формулою «10$ x кількість років витримки», тож виходить, що Trail’s End пропонує «дисконт»). Ну все, біжіть, па-па.
Якщо ви залишилися: почнемо за порядком — з історії винокуріння в Орегоні :) Ми швиденько. Штат ніколи не відігравав помітної ролі у виробництві віскі, з минулого до нас не дійшли легендарні бренди, які були б варті відродження та перезапуску. У найкращі часи до Сухого закону кількість усіх дистилерій в Орегоні ледь-ледь перетинала відмітку двозначного числа, і зазвичай займалися вони переробкою фруктів та ягід, якими багата Орегонщина. Віскі ж орегонці вважали за краще завозити з сусідніх штатів.
Після скасування Сухого закону першою ліцензованою гуральнею Орегону (вона отримала номер DSP-OR-1 у 1934 р.) стала Hood River Distillers (HRD), названа за місцем знаходження — містечком Гуд-Ривер, названим на честь річки Гуд-Ривер, названої на честь гори Маунт-Гуд, що домінує в місцевому рельєфі.
Три підприємці створили її, щоб переробляти надлишки фруктів — за наступний рік одних тільки яблук на бренді пішло 7912 тонн.
Потім була Друга світова війна, і HRD за наказом уряду припинила виробництво алкогольних напоїв і зосередилася на випуску спирту для промислових потреб. До свого звичайного бізнесу вона повернулася в 1945 р., а за два роки потому її засновники, яким уже було по шістдесят років із гаком, ухвалили рішення продати компанію. Покупцями стали три родини з Західного узбережжя, які володіють HRD досі. Серед нових власників був Езра Ройс, чий онук Рональд Додж керував компанією аж до 2022 року.
У 1950-х HRD помітила висхідну популярність горілки та вирішила розширити асортимент. Потім компанія усвідомила, що фруктовий спирт здорожчує собівартість і почала закуповувати зерновий етанол на Середньому Заході. Виробництво все розширювалося, продажі зростали, а обсяги дистиляції зменшувалися, доки в 1968 році остаточно не зійшли нанівець.
Відновили дистиляцію тільки у 2015-му — для цього закупили 2000-літровий колонний перегінний апарат у німецької компанії Christian Carl. Але ще важливішою подією за рік до того стало придбання портлендської винокурні Clear Creek Distillery. Її засновник та власник, Стів Маккарті, був легендою та першопроходцем крафтової дистиляції в США. Clear Creek в історії американського крафтового міцного — це як Boston Beer Company в історії крафтового пива (якщо порівняння незрозуміле — вибачайте, і ласкаво просимо на сторінку до наших друзів @beermasterua).
Подолавши всі юридичні перепони, яких на той час було дуже багато, Маккарті заснував у 1985 році дистилерію, яка виробляла напої виключно з місцевих інгредієнтів. За одним виключенням: обкурений солод він імпортував із Шотландії. Бо після подорожі цією країною на початку 1990-х Маккарті закохався в Lagavulin і вирішив нарешті хоч раз відійти від теми фруктових бренді та зробити… односолодовий віскі! І зробив. І майже всі його перші релізи отримували у Джима Мюррея 95+ балів. До речі, якщо цікаво, McCarthy's 6 yo Oregon Single Malt Whiskey зараз є в «Маудау».
Ви ще з нами? Бо ми вже добігли до сьогодення. Отже, тепер ви знаєте, що Hood River Distillers — найстаріша активна дистилерія Орегону, що в бізнесі вона вже 90 років, за які встигла завести корисні зв'язки й домовленості, недоступні молодшим гравцям на ринку. Наприклад, купляти високоякісні витримані восьми- та десятирічні віскі в кентуккійських партнерів за ду-у-уже привабливою ціною.
Почасти завдяки цій навичці у 2016 році і з’явився бурбон Trail’s End 8 yo. Восьмирічний кентуккійський бурбон з анонімної дистилерії, навіть мешбіл якого HRD не розкриває (тільки повідомляє, що вміст жита — «приблизно 10%»), привозять до Гуд-Ривера на дистилерію Clear Creek (так, тепер вона не в Портленді, а в Гуд-Ривері), де він проходить «унікальний процес обробки». Йдеться про його витримку з орегонським дубом. Пишемо «з», а не «в», бо, за шпигунською інформацією, йдеться про витримку у сталевих ємностях із зануренням у них рам із підсмаженими рейками з Quercus garryana, тобто орегонського білого дуба. Перед бутилюванням Trail’s End розводять до 45% джерельною водою, що тече з льодовиків найвищої гори Орегону — Маунт-Гуд.
Якщо довіряєте більше нагородам, ніж своєму смаку, то ось: подвійне золото на San Francisco World Spirits Competition 2016, золото на San Francisco World Spirits Competition 2022.
Витримана деревина, підсмажені горіхи (ліщина?), ваніль, cадові фрукти (жодних тропіків), портвейнові ноти, лакриця.
Запечені яблука, апельсин, ліщина, шоколад, солодкі ноти ванілі, дуба, шкіри. Поступово проявляються теплі ноти кориці, гвоздики, мускатного горіха та навіть якісь легкі хвойні ноти.
Довгий, маслянистий, з травами та прянощами — довше всіх трималася корична кондитерська нота.
У 2021 році з’явився сиблінг — 10-річний Trail’s End. Відмінність, крім віку кентуккійського бурбона, полягає в тому, що довитримують його в бочках з орегонського дуба. Тому на етикетці Trail’s End 10 yo і пишуть Finished in Oregon oak casks, а не Finished in Oregon oak, як на етикетці Trail’s End 8 yo. І міцність у нього «поважніша» — 52,5%. З серйозних нагород: золото на San Francisco World Spirits Competition 2022.
Ваніль, карамель, вишня й абрикоси, спеції для випічки та легенький хвойний аромат, як ввечері біля сосни після спекотного дня влітку.
Карамель, ваніль, дуб, вишня — це вже було й в ароматі, так, але крім цього: підсмажена кукурудза та ніжна хвоя. А також: апельсин і бузкові квіти.
Довгий, маслянистий, с запашними спеціями для випічки. Останніми згасають ноти кориці та сандала.
Ось і все. А ні, не все. Про назву. Trail’s End — це посилання на кінець Орегонського шляху, яким у першій половині XIX ст. переселенці зі Сходу перетинали Скелясті гори. Гуд-Ривер і був кінцевим пунктом Орегонського шляху.
