Не-текіла з Південної Африки

Давно вже нікого не здивуєш тим, що гарні односолодові віскі роблять десь ще, крім Британських островів. Інша справа — високоякісна текіла з ПАР. Або, висловлюючись юридично коректно, «дистилят з агави, схожий за технологією виробництва та смаковими характеристиками з текілою». Зрозуміло, що текілою його можна називати лише на кухні серед друзів, адже «текіла» — це захищена назва міцного напою з блакитної агави, який відповідає низці вимог, описаних у мексиканському законі NOM-006-SCFI-2012. І «мескалем» — теж не можна (гугліть NOM-070-SCFI-2016). Можна лише agave spirit, доки не вигадають місцеву назву та не зареєструють її за місцем походження.

Не-текілу Leonista виготовляють з кару-агави — так у Південній Африці називають найпоширеніший місцевий вид агави Agave Americana. Ця рослина дозволяє отримувати дистилят, схожий за характеристиками на дистилят з блакитної агави, тобто Agave tequilana. І це не просто збіг обставин.

Десь у середині XIX сторіччя білі фермери, що мешкали в Кару (так зветься напівпустеля, що займає площу, більшу за Німеччину), почали висаджувати завезену агаву, бо вона могла одночасно виконувати подвійну функцію: живої огорожі в загонах для худоби, а головне — щоденного корму під час посухи для кіз, овець та страусів. Особливо страусів, бо 1860-ті стали часом страусового буму — на страусовому пір’ї люди заробляли величезні гроші.

Потім ціни на страусів обвалилися, більшість страусових фермерів збанкрутували, і потреба у великій кількості агави зникла. Її продовжили висаджувати вже тільки як резервний корм худобі на випадок посухи. Як сировину для виробництва алкогольних напоїв ці кактуси (а агаву тоді вважали кактусом) фермери взагалі не сприймали.

Тема місцевих агавових дистилятів стала актуальною лише в 1990-х, коли в Мексиці почався агавовий дефіцит. Амбітний південноафриканець Гарві Вентер побачив у цьому свій шанс і вирішив кинути виклик мексиканській монополії. Він зібрав близько 15 млн рандів (трохи більше ніж $4 млн на той час) на ринку венчурного капіталу й переконав місцевих фермерів відродити плантації кару-агави, обіцяючи їм великі статки.

Так у 1997 році з’явилася компанія Tequila and Mezcal Distillers Ltd — досить велике підприємство, розташоване неподалік міста Грааф-Рейнет.

Мексиканці не на жарт образилися — і через те, що південноафриканська компанія використовувала назви мексиканських напоїв, і через погрозу «контамінації» текіли немексиканськими спиртами. На виробництво декілька разів приїжджали офіційні мексиканські делегації, наслідком чого стало те, що компанія змінила назву на Reinet Distillers, а на плантаціях Кару вперше в історії з’явився шкідник — агавовий довгоносик.

Наступною перешкодою стало обладнання, пошкоджене під час транспортування морем з Португалії. Кожна сторона покладала відповідальність на іншу, і зрештою техніки, які супроводжували перегінну колону та мали допомагати з її встановленням, просто поїхали.

Робочі Reinet Distillers встановили колону самі, але виявилося, що вона не поміщалася в будівлю, тож довелося вирізати отвір у даху. А потім, не перегнавши жодної краплі спирту, компанія збанкрутувала.

Підприємство викупив один з інвесторів Reinet Distillers. Він перейменував його на Agave Distillers, відмовився від сумнівної колони та запустив виробництво з перегінними кубами.

Перший південноафриканський агавовий дистилят вийшов на ринок у 2003 році під назвою Agava, і, як кажуть ті, хто його куштував, це була цілком пристойна текіла потрійної перегонки. Її навіть експортували в Канаду. Але обсяги виробництва, навіть з урахуванням того, що спирти Agave Distillers цистернами продавали виробникам у США, Великій Британії, Франції та навіть трішки Мексиці, були набагато нижче очікуваних. Агавової південноафриканської революції не сталося — фірму було ліквідовано у 2008 році, обладнання розпродано, фермерам рекомендовано самим вигадувати, що робити з отими плантаціями, що вони позасаджували кару-агавою в очікуванні великих статків. Знадобилося ще вісім років, щоб з’явилася людина, готова зробити нову спробу запустити бренд південноафриканської не-текіли.

І тут ми переходимо до головної героїні нашого поста. Сара Кеннан, танцюристка та серферка, постійна учасниця AfrikaBurn (регіонального заходу Burning Man, що проходить кожен рік навесні у Танква-Кару), трошки займалася домашньою дистиляцією. Для друзів та на продаж на AfrikaBurn вона робила дистилят з агавового сиропу та заправляла його медом, бо, можемо припустити, без меду це було важко пити (хоча, з її слів, усі хвалили). Сара й сама розуміла, що виходить не те, бо кінець кінцем зібралася та поїхала до Мексики набиратися премудрості. Причому після текільного штату Халіско вирушила в мескальний штат Оахака. Додому вона повернулася навченою, просвітленою та з новим планом дій. Витягла з заначки всі гроші — 60 тисяч рандів (близько $4500 на той момент), які заробила за три місяці в Канаді, висаджуючи дерева, і вирушила домовлятися. Домовилася з фермером Тімом Мюрреєм у Грааф-Рейнеті про постачання агави з його плантації. Домовилася з Schoonspruit Distillers у Фентерсдорпі про спільну інвестицію в купівлю цегляної печі для запікання агави та виробництва не-текіли під назвою La Leona.

Коли Сара реєструвала бренд 2016 року, він ще називався La Leona — «Левиця». Але варто було першим пляшкам роз'їхатися по магазинах, як прилетів позов від бренду текіли (si, справжньої мексиканської текіли) DeLeon з вимогою змінити назву. Власником DeLeon виявився P. Diddy, тож Сара, як розумна жінка, вирішила з ним не зв'язуватися. Бренд перейменували на Leonista, а заодно переробили логотип — зображення левиці стало нагадувати традиційні візерунки цукрових калавер, а в левиних вушках з'явилися зображення агави.

Спочатку було три види Leonista — blanco, reposado та honey reposado (омаж тому часу, коли Сара робила трунки для AfrikaBurn). У 2020 році додався четвертий — reposado black.

Перед тим, як ми перейдемо до опису трьох із них (reposado не приїхав, не питайте), ось трохи технічної інформації про виробництво не-текіл Leonista, що ми зібрали:

• використовують піньї агав віком 8-12 років;
• піньї запікають у наземній цегляній печі протягом 48 годин (і це єдина цегляна піч для запікання агави в Південній Африці);
• запечені піньї подрібнюють за допомогою тахони (кам’яного колеса);
• для ферментації використовують культурні дріжджі;
• ферментація займає 3-5 днів;
• відбувається подвійна дистиляція в мідних перегінних кубах;
• розводять водою до 43%, бо це мінімальна дозволена міцність в ПАР для міцних напоїв.

А тепер — про ольфакторно-густаторні характеристики.

BLANCO

М-м-м, аромат одразу переконує, що в бокалі не міксто, а стовідсотковий агавовий дистилят, помірно розведений водою. Ноти кави світлого ступеня обсмажування, зелених оливок, підкопчених фруктів, ананаса, свіжої трави.

Трава, притрушена пилом, ананас, і все це поступово поглинає чорний перець.

Посмак довгий, аромат чорного перцю та кави (яку не пили, а жували — пам’ятаєте цей спосіб приховати, що пив?) ще хвилин п’ять відчувається на піднебінні.

Пустий бокал через пів години після закінчення дегустації духмянився оливками.

Загалом смачна та справжня (в сенсі, що натуральна, без загравання з гліцерином та іншими додатками, що зустрічаються тепер навіть у сегменті суперпреміальних текіл) не-текіла. Щиро рекомендуємо.

REPOSADO BLACK

Витримується 6-8 місяців у бочках з американського дуба, у яких до того витримувався виноградний бренді.

Безумовно впізнається агавова основа, але тепер вона декорована нотами ванілі, іриски та какао.

Смак трохи «приборканий» у порівнянні з Blanco, і тому сприймається як більш м’який. І трохи солодший. Такий собі Blanco, розтертий масло-какао після дубової камери сенсорної депривації.

Посмак середній. Останнім пішов присмак консервованого ананаса.

Загалом добра не-текіла, хоч і не така яскрава, як Blanco. Найкраще підійде для людей, що люблять більше про текілу говорити, ніж пити.

HONEY REPOSADO

«Найсолодша левиця у прайді», як пишуть на офіційному сайті. Після витримки пів року в бочках з американського дуба, в напій додають мед.

Найнудніший ніс з трьох зразків. Якщо у Blanco та Reposado Black аромати агави хіба що не вистрибували з бокалів, то тут уже треба занурювати ніс, щоб їх розібрати. Є й оливки, є й чорний перець, є ваніль, а ще з’являється спиртуозність, відсутня в інших «левиць».

Мабуть, це можна було б назвати spiced tequila, або spiced agave spirit. Солодкість цілком собі культурно інтегрується з агавовими нотами. Пильна трава та чорний перець з медом? Гм, чому б і ні.

Посмак… Ну-у, скажімо так: ви забудете про те, що пили Leonista Honey Reposado не раніше, ніж з рота щезне відчуття тієї солодкості, що виникає після чашки дуже солодкого чаю.

Загалом це напій для тих, хто любить Don Papa, Chairman's Reserve Spiced Rum… Солоденьке. Не те щоб серед поціновувачів односолодових скотчів не знайшлося прям жодного фаната Jack Daniel’s Honey, але зазвичай ці групи перетинаються нечасто. Suum cuique.